- Як до вас звертатися?
- Пані Юліє
- Юлія, …
- Як до вас звертатися?
- Пані Юліє
- Юлія, …
- Пані Юліє!
- Юлія, …
- Пані!!! Юліє!
...довгі гудки...
- Як до вас звертатися
- Ніяк не звертатися, бо коли я прошу звертатися до мене «пані Юліє», чую Юлія або просто кидають слухавку
- Шановний клієнт,….
- Пані Юліє
- Юлія, …
- Як до вас звертатися?
- Пані Юліє
- Юлія, …
- Пані Юліє!
- Юлія, …
- Пані!!! Юліє!
...довгі гудки...
- Як до вас звертатися
- Ніяк не звертатися, бо коли я прошу звертатися до мене «пані Юліє», чую Юлія або просто кидають слухавку
- Шановний клієнт,….
Міркуючи над написанням цього допису, я багато прочитала статей про походження звернення «пан», там все так заплутано, тому не буду вдаватися у історії, а почну вже з кінця ХІХ століття… До революції в Україні звертатися один до одного: пан, пані, шановний пане. Але після приходу більшовиків два значення слова «пан» зло пожартувало на зверненням, пролетаріат вирішив, що пан – це лише «господинъ, баринъ, помѣщикъ» та замінив ввічливу форму звертання «пан» на «товариш»… До речі ви знали, що до революції товариш - це ще й щирий друг, приятель? Я не знала :(
Але не так сталось, як гадалось – «товариш» у побуті не прижився… а звертатися в магазинах, транспорті, на вулицях до незнайомих людей треба було… ось і з’явилися «дЄвуша», «жЕнщИна», «мужчИна», в кращому випадку «шановний»… Вже більш 20 років не має тієї страшної ідеології, а на вулицях Києва до цього часу чутно «жЕнщИна»… На своєму досвіді знаю, що за один день вимовляти слово «пан» не вийде, у мене довго язик колом стояв, поки я навчилася ввічливо звертатися до незнайомих мені людей ) До речі не лише до незнайомих – у мого чоловіка, який мене на 15 років старше, багато знайомих, які старше за нього і з якими він на «ти», а в мене язик не повертається звертатися до них лише на ім’я, ось тоді і приходить на допомогу чарівне слово «пан» )))
Цей допис навіяли мені мої недавні розмови телефоном зі службою Київенерго, декілька з яких я навела на початку допису… Дуже сподіваюсь, що, втрачені в минулому ввічливі звернення, повернуться у наше звичайне побутове життя!
Для мене вже давно Пані одержала повну та остаточну перемогу над жЕнщИна, а як у вас? Як ви звертаєтесь до продавчинь у магазині або до шоферів у маршрутці? ;)
PS Між іншим в дореволюційній Україні існувало ще одне дуже гарне звернення - добродій та добродійка!!! У мене поки не вийде вимовити це звернення, але я буду намагатися, бо дуже воно мені подобається ;)
..товариш якось не викликало такого здивування як у тебе, звичне слово..до цих пір в голові ще з першого класу!! "На колір і смак товариш не всяк")) ми чомусь вчили саме так)))
ВідповістиВидалитиа мене дуже дратує, коли кажуть оце "жєнщіна", прям розриває, як я вам жєнщіна! А я коли взертаюся, кажу "шановний" або "шановна", про пані і пан чомусь і не додумалася)))
А от з моїм іменем у мене по-іншому, коли кажуть, як звертатися - кажу "Ганна", потім йде пауза..і Аня)))), а взагалі з мого імені Ганна в школі насміхалися років 10, і мої "друзі" також..мене це так пригнічувало, що коли я отримувла паспорт, то хотіла записатися Анною, але пані в РАГСі мене переконала)))
Отакої, а я тебе тікишо у коментарі до свого допису Анею назвала. Ганна - якось не по-товариськи мені звучить :), Ганя (так у нас одну знайому називали, Ганну за паспортом) - боялася, що буде занадто незвично.
ВидалитиА "Анн" у мене в списках груп - повнісінько, на жаль. І поряд із українськими прізвищами - також.
Аня - це для своїх))) а ми тут всі свої :)
ВидалитиА мала на увазі, коли десь перепитують, в тому ж Житомиробленерго, як звертатися))) і чомусь Ганна в ступор людей вводить)))
В мене улюблена вчителька була Ганна Пилипівна, вчитель української мови :)
ВидалитиІ тому незвично, коли українською звертаються Аня.
У мене доця - Анна, добре пам'ятаю шкільні роки моєї подруги Ганни ))) а ще дуже подобається Гануся ;) і так товарищ як друг мене здивував, якось не сприймається він мною соме як друг )))
Видалити..сьогодні випадок був на Новій пошті..чоловік передімною щось замешкався..і ніби перший раз там був..і ніяк не йшов до оператора..зрозуміло, йти перед ним я не могла, так дівчина-оператор питає хто наступний..а я тут начитавшись всього))) видала..ось таваріщь-мужщіна ))))..ніхто на це увагу не звернув, а я до цих пір якось незатишно себе почуваю, хоча до цього так не казала))))
Видалити))) хотіла цим дописом, щоб хтось зе почав говорити "пан" і ось маю "таварища" та й ще "мужщину" )))))))))))))))))
ВидалитиЦе питання від регіону України залежить. Я все життя живу на заході України і звернення Пан, Пані завжди було природнім і невимушеним, по правді я іншого і пам'ятаю, навіть у радянські часи, хоча може тому, що була дитиною. В мене навпаки, коли вперше побувала в Києві в 2002 році ( можливо тому що мало подорожувала, тільки західні області, і тут вперше Київ), чесно була в шоці, коли вперше почула оце ЖЕНЩИНА, МУЖЧИНА, різало вухо. Хоча це ніяк не завадило мені з першого погляду і на завжди закохатись в нашу столицю :).
ВідповістиВидалитиТак, погождуюсь) В західній Україні "Пані" звучить природніше.
ВидалитиЯ працюю у сфері послуг (фінансових ;)) Коли , мій Клієнт (родом із ЗУ) звертається до мене "Пані Олено", всі дівчата у відділі посміхаються - дуже приємно але незвично.
Звернення "жєнщина" - жах((( не люблю.
Ну так я ж звідти і привезла пана та пані ))) 4 роки навчаня, хоч і на заочному, далися в знаки, до речі там же навчилася говорити "прошу" і тепер на автомані лише "прошу, пана..." )))
ВидалитиА, мені соромно, що я народилася в Україні, а українську не вивчала, та не вмію розмовляти :(((( Зараз намагаюсь, хочь писати українською, завжди поруч словник, але тонкощів мови він не навчає. Мені дуже подобається коли кажуть пані, чи пан, але тільки коли це щіро. Обожнюю українську західного регіона, вона не зовсім "чиста українська", але мені ласкає слух ;)))
ВідповістиВидалитиТак, звичайно, треба, щоб все було щиро та від душі, нічого не можна нав'язувати.
ВидалитиНаташа, не переймайся, це справа поправна, головне практика, я вчилася в російській школі і взагалі не говорила українською мовою, а після 11 класу так вийшло, що деякий час спілкувалася з україномовними і так добре у мене стало виходити, що вже вступивши до Львова в університет багато з сокурсників думали, що я сама зі Львова, просто живу і працюю в Києві ))) Згадалося одна відрядження за кордон - нас було чоловік 5-6 молодих фахівців і серед нас був один парубок зі Львова, всі говорили російською, а лише тільки він українською, так от до кінця відрядженні, днів так через 5 все з ним говорили українською, у деяких виходило ще гірше азирова, але все одно говорили, без примусу ))) А про щирість - мені пощастило - я не чула не щирих звернень, напевно тому з такою легкістю вживаю пан і пані ;)
ВидалитиЗ перших рядків допису знала, що напишу про те як подобається мені звернення "добродій"... і що тепер бідолашці робити після твого посткриптуму )))?
ВідповістиВидалитиТак, гендерно-вікові звернення (як же бісить, коли тебе по всій шкалі від дєвочка до жєнщіна обзивають!) і оці всі "таваріщі" мають піти. Якось не звертала уваги, тепер проаналізую: до студентів чи колег - "шановний/шановні", у транспорті/закладах намагаюсь користуватись знеособленими репліками, але ніде прожите у Києві життя не подінеш - лізуть все ж ці "женщіни" раз позраз, ну а на ЗУ захоплено мімікрую під оточуючих.
А сама? Чому у транспорті знеособлення? )))
Видалитиу нашому місті можна часто почути ПАНІ
ВідповістиВидалитиа в Львові тим більше
як я звертаюсь? чесно, я мало вживаю це слово... зазвичай розмова починається "перепрошую.."
Інна, так вийшло, що коли навчалася у Львові вже не працювала, у транспорті бували лише у Львові, в Києві лише прогулянки з дитиною у лісі ))) нахваталася я цих пан і пані, одним словом )))
ВидалитиДуже рідко чути звернення жЭнщина, більше дЄвушка)) Думаю, від регіону таки залежить. "Жіночко" чула кажуть так, звучить мило.
ВідповістиВидалитиЯ звертаюсь "шановна/-ий". До знайомих взагалі найкраще звератись по імені. Якщо люди старші, але добре знайомі, то кажу на Ви і по імені. Ніщо так не ласкає слух людини як власне ім"я :)
Пан/пані не люблю, коли до мене і сама так не звертаюсь.
Так-так, якщо добрі знайомі, а якщо добрі знайомі твого чоловіка, а ти перший раз бачиш? ))) Василинка, а чому пан не любиш?
Видалитине бачу в цьому крамоли :) Чому вперше побачивши людину я повинна соромитись назвати її на ім"я? Я ж їй не "тикаю", звертаюсь на "ви". "Олено, а Ви ходили на фільм...", "Сергію, а яке пиво Ви цінуєте" ... :)
ВидалитиА по батькові звертатись до людини років на 10-15 старшою, то можна й образити. Я ж не школярка, а вони ще подумають: "Я що такий старий?! Що до мене звертаються на "ви")))" Якось так...
Хоча вік це понятття відносне. До мене часто на "ти" звертаються жінки/чоловіки, які на 20 років молодші. Але відношу це до того, що добре збереглася)) хоча ситуації бувають різними.
Не подобається ПАНІ/ПАН і все тут, хоча "панянка" звучить гарно! )) О, про панянку забули :)
Я тонкощів достеменно не знаю, але мені здається, що звернення "добродію" було до незнайомої людини, а до знайомої - "пане Ярослав", "пані Юлю" і т.ін. Просто "пане" зверталися до панів...
ВідповістиВидалитиА звернення (або назва посади?) "товариш" було і в козаків, наприклад "товариш бунчужний".
Ні, Наталко, не лише до панів, просто раніш у граматиці було правило, що після "пан" повинно було йти ім'я або вид діяльності, наприклад пані вчителька, пан лікар, а після добродію нічого ;)
ВидалитиУ нас в Криму живе добрий знайомий татарин, він до окупації працював на львівську фірму, пам'ятаю він нас зустрічає, а в машині папка зі Львова, а на папці написано "Пану Ридвану", він мені з такою гордістю показував цю папку ))) я правда на нього трохи холодної води вилила, кажу "У Львові навіть до двірникам звертаються "пане" )))